Притча про віру
Іван Франко На Цейлоні святомуЄ кипаріс високий,Роскішний, тисячлітній,У світі одинокий.
Журчать з єго коріняМалесенький поточок;Ніхто не тямить, щоб вінЗронив один листочок.
Як перший лист ізронить,То твердо вірять люде:Хто зйість отой листочок,Той вічно жити буде.
І довгі вже столітяПобожнії буддістиСтоять під кипарісом,Читають акафісти.
Звернувши очи в горуПеребирають чоткиІ ждуть, аж з кипарісаВпаде той лист солодкий.
І ждуть собі безсмертяІ мруть один за одним, —Нові приходять с серцемПрагнущим і голодним.
І ждуть того листочка —Ніяк не відірветь ся!І ждуть і мруть в тій вірі,Що хтось його дождеть ся.
Видання 1898 року
Текст за виданням: Мій Ізмарагд, Львів: З друкарні пар. Ст. Манецкого і Спілки; накладом товариства «Академічна Громада», 1898. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікісховище.