Притча про вдячність

Мороз був лютий, сніг і завірюхаПо вулиці голодний пес блукав:Обмерз, продрог, — здаєсь, лиш пушка духа,На дармо страви й захисту шукав.

Аж чоловік найшов ся милостивий,Впустив до хати пса і обігрів,Пожалував його як друг правдивийІ їсти дав того-ж, що й сам він їв.

Та пес нагрівши ся у теплій хаті,Спочивши і наївши ся досить,Замісць подяки став гарчать, брехати,Ще й кинув ся хозяїна вкусить.

Подібний ти до него, брате милий:Не тямиш, хто добро тобі зробив,А тих, що розуму тебе навчили,Як часто ти зневажив, оскорбив!