Притча про покору
Іван Франко Два їздці були раз: митарІ вельможний фарисей;До мети взяли ся бігти.Хто допаде? Той чи сей?
Ся мета — житє у небі.Щоб до неї дочвалать,Фарисей запряг два коні:„Чеснота“ одного звать,
Піст, молитва, дари вбогим.Хто був другий кінь? А, ба!Гордість, злобная обмоваІ гидка самохвальба.
Шарпнули оті два коні:Сей сюди, а той онтам,Розірвали віз на двоє,Проваливсь їздець і сам.
Тимчасом убогий митарШкапу „Смирність“ як запряг,То помалу але певноДо мети свій віз дотяг.
Видання 1898 року
Текст за виданням: Мій Ізмарагд, Львів: З друкарні пар. Ст. Манецкого і Спілки; накладом товариства «Академічна Громада», 1898. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікісховище.