Притча про приязнь

Вмираючи покликав батько сина,Що був єго єдиная дитина,

І мовив, звівши голову стару:„Мій синку, швидко я мабуть умру.

„Дав Бог міні прожити много літ,Добра надбати і пізнати світ.

„Добро тобі лишаю. Не марнуйЙого, тай по над міру не цінуй.

„Не думай в нім мету житя знайти, —Се сходи лиш до висшої мети.

„Та крім добра ти маєш, синку, те,Що найважнійше — серце золоте,

„Досить науки і здоровий ум,І вже пройшов ти молодости шум.

„Одного лиш бажаю ще тобі,Щоб мав ти друга щирого собі.“

Син мовив: „Татку, дяка вам і честь!Та в мене другів щирих много єсть.“

„О синку, много при їді й вині,Та в горю помогти — напевно ні!

„Я сімдесять пять літ проживши вспівЗнайти одного лиш — тай то на пів.“

„Ні, татку — мовив син, — з моїх друзякПіде за мене кождий хоч на гак!“

Всміхнувсь отець. „Щасливий, синку, ти,Та я би радив пробу навести.

„Заріж теля і запакуй у міх,А нічю йди с тим до друзяк своїх.

„Скажи: біда! я чоловіка вбив!Проси, щоб захистив тебе і скрив.

„Своїх так перебробуй, а по тімЗастукай і в мойого друга дім.“

Послухав син. Як змеркло ся цілком,Пішов важким навючений мішком,

До друга найлюбійшого ворітЗастукав: „Живо, живо отворіть!“

Явив ся друг. „Се що тебе жене?“„Я чоловіка вбив! Сховай мене!“

Та сей не відчиняючи ворітСказав: „Тікай! Чи ще мене й мій рід

„Ти хочеш у тяжку біду вплескать?Аджеж коли почнуть тебе шукать,

„То деж підуть на сам перед? Сюди!Бо знають, що я друг твій! Геть іди!“

Пішов по інших своїх другах син, —Не скрив його, не втішив ні один.

А дехто мовив: „Забирай ся ти!Я зараз мушу властям донести.

„Аджеж всі знають, як дружили ми, —Ще скажуть, що до спілки вбили ми.“

Оттак всю ніч продвигавши свій міх,До батькового друга він прибіг.

„Ратуйте, дядьку! Я людину вбив,Та вже й у місті шуму наробив!

„Ось труп! Там десь погоня вже жене!Ой пробі, скрийте трупа і мене!“

Старий живенько замки відкрутивІ з міхом парубка в свій двір пустив.

„Ну, ну, ходи, небоже, скрий ся тут!А трупа десь я впру в безпечний кут.“

Замкнув ворота, взяв на плечі міх —Та парубок упав йому до ніг.

„Спасибі, дядьку! Не турбуйтесь, ні!Ніяке зло не стало ся міні.“

І він сказав йому батьківську річІ все, що діяло ся з ним сю ніч,

І як подвійно тут він скористав:Фальшивих другів збувсь, а вірного пізнав.