Пророк

(Н. В. Тарновскій.)

Неначе праведних дітий,Госпо́дь, любя́ своїх людий,Послав на землю їм пророка —Свою любов благовістить,Святому розуму учить.Неначе наш Дніпро широкий,Слова його лили́сь, текли́І в серце падали глибоко,І ніби тим огнем пекли́Холодні душі. ПолюбилиПророка люди, і молилисьЙому, і сльози, знай, лили́.А потім?... Люди, род лукавий,Госпо́днюю святую славуРозтли́ли... і чужим богамПожерли жертви, омерзи́лись,І му́жа свята — горе вам! —На стогнах каменем побили,І заходи́лися гулять,Святою кровю шинкувать.І пра́ведно Госпо́дь великий,На вас, на лютих, на вас дикихКайдани повелів кувать,Глибокі тюрми мурувать,І — роде лживий і жестокий! —Вомісто кро́ткого пророка —Царя вам повелів ізбрать!