Посли Деревлян до Ольги

Хоч помстились Деревляне,Та не заснуть у ночі.Оглядаючись, лягають,Бачуть Ігоря, сплючи.

Хочуть з Ольгою миритись,До княгині шлють послів,І у Київ прибуваєНагло де-кілька човнів.

І з промовою до ОльгиОбертаються посли:— „Ми не битися, княгине,А миритися прийшли.

Ти за вовка вийшла заміж,Ну й забили ми його,А тепер тебе ми заміжВіддамо вже за свого.

Князь наш, Мал, тебе угледівІ відразу покохавІ оце до тебе, Ольго,Старостів своїх прислав“.

Ольга низько уклониласьІ промовила послам:— „Йдіть сьогодні в човен спати,Завтра-ж честь я вам віддам“.

І повірили, зазнались,Запишалися послиІ по вулицях до човнаПереможцями пішли.

І коли від Ольги вранціПосланці до їх прийшли,Ледве глянути схотіли,Ледве голови звели.

— „Не поїдемо ми кіньми,Пішки те-ж ми не йдемо, —Понесіть ви нас у човні!“— „Щож? гаразд: понесемо“.

Понесли та враз — у яму!І засипали живцем:Так — мовляв — і ви мирилисьЗ нашим Ігорем-борцем.

Так помстилася княгиня,Так помщаються жінки…Гей, не бійтеся ставати,Під прапори, вояки!