Княгиня Ольга

Тихий, теплий літній ранок.Сонце встало. Вітер спить.Вийшла дівчина на річкуСіла в човно і сидить.

Чарівна сама як ранокЗадивилася на світ…Білий шум на синіх хвилях,На деревах — білий цвіт.

Любо жити на сім світі,Щастя любого ждучи…Ах, коли б лише згадатиСон, що снився у ночі.

Дивний сон… якісь палати,Лицар в зброї на коні…Ліс такий страшний, таємний…Поле… Море в далині.

Далі хмари, грім, пожежа,Плач і стогін з під землі.Лицар-велитень в кайданах,Кров на білому чолі.

І замислилась красуня…Згадка в серце їй впялась…Нагло шелест… Обернулась:Перед нею Ігор — князь.

На йому убрання простеБез оздоби, без відзнак,Лук з залізними кінцями,З боку стріли, сагайдак.

Привітався з нею ІгорІ сказав перевезти…Загойдавсь на хвилях човенІ поволі став плисти.

І очей не зводить Ігор:Що за дівчина — краса.Заговорить — думка — сонце,Очі — сині небеса.

Хто вона, чия і звідкиКнязь докладно розпитав,А на другий день по неїІ сватів своїх послав.

І за князя вийшла заміжПроста дівчина з селаІ до смерти вірним другомКнязю Ігорю була.