Поход Ольги на Деревлян

Незабаром гнівна ОльгаЗнову зводить рахунки…Але боряться завзятоДеревлянські вояки.

Баче Ольга, що до боюВ неї сила замала,Стала думати, гадатиІ на хитрощі пішла.

І говорить Деревлянам:— „Та чого це ми бємось?Щось не вміли поділити,Завинив з нас, може, хтось?

А прийшла до чоловікаНа могилу жалібну:Дай, мовляв, солодким медомСвого князя помяну.

З вами, любі Деревляне,Боротьби я не веду;— Помяну я чоловіка,Справлю тризну і піду.

Помяніть і ви… ЗабудьтеТе, що вже давно пройшло:Є для вас і мед пахучийІ густе, як кров, вино“.

Вірять Ользі Деревляне,На могилу князя йдуть,Разом князя поминають,Разом мед і вина пють.

Попились, лягли спочити,А княгиня знак далаІ над Ігоря труноюРахунки свої звела.

І в поход рушає далі,Все мечем рубає в пень,Ціле літо облягаєНепокірний Коростень.

І хитрує знову ОльгаІ говорить ворогам:— „Як не хочете коритись,В стократь гірше буде вам.

Таж, погляньте, всі скорились,Всі вже платять дань меніІ спокійно орють ниви…Непокірні ви одні.

Але так я мало хочу,Неподолані борці:По три голуби від хати,Та по три ще горобці“.

І зраділи ДеревлянеВсі розбіглись і в мішкиПо лісах, лугах, по стріхахЛовлять весело пташки.

Ольга ж вугілля горячеКожній пташці до хвостаПривязала і пустила…Загорілися міста…

Коростень в огні палає,Галас, крик, переполох…Все тікає. Військо ОльгиПеребило багатьох.

Та як виконала ОльгаПомсти лютий заповіт,Стала думати про Бога,Про таємний божий світ.

Про велику, вічну правду,Про прощення, про любов,Стала думати про Того,Хто пролив за людство кров.

І не помста дика, люта,Не крівавих дум рої,А безмежне милосердяДушу сповнило її.

І без Його мудра ОльгаБільше жити не змоглаІ у грецькім ЦаргородіХристіянство прийняла.