Полудне…

Полудне.Широкеє поле безлюдне.Довкола для ока й для вухаНі духа!Ні сліду людей не видать…Лиш трави мов море хвилясте,Зелене, барвисте, квітчасте,І сверщики в травах тріщать.

Без впинуЗа річкою геть у долинуІ геть аж до синіх тих гірМій зірЛетить і в тиші потапає,У пахощах дух спочиває, —У душу тепла доливаєПростір.

З тім — цить!Якеж то тихеньке риданняВ повітрі мов тужне зітханняТремтить?Чи се моє власнеє горе?Чи серце стрепа́лося хоре?Ах, ні! Се здалека десь тількиДоноситься голос сопілки.

І осьНа голос той серце моє потяглось,В тім раю без краю воно заридалоБез слів.Тебе, моя зоре, воно спогадало,І стиха до строю сопілкиПоплив із народнім до спілкиМій спів.