В Перемишлі, де Сян пливе зелений…

В Перемишлі, де Сян пливе зелений,Стояв на мості я в важкій задумі,Про тебе думав я, душе моя,Про щастя те, що наче сонний привидЯвилося, всміхнулося і щезло,Лишивши жаль по собі невмірущий.І я згадав одно оповідання,Що тут над Сяном від народа чув.

Зима була, замерз зелений Сян,І по блискучім ледовім помостіГладкий протерли шлях мужицькі сани.

Ось раз була неділя. В самий південьІз церкви люде вийшли. Сяло сонце,Іскрився сніг. Юрба народа вийшлаНад Сян, гули веселі розговори.

За Сяном ось на полі сніговомуЩось зачорніло, дзвоники бренчать,Копита стукають о змерзлу землю,І вчвал жене по втоптаній дорозіПрепишна чвірка. Упряж дорогаПолискує до сонця; наче вихорКарита мчиться, з батога візникМов з пістолєта лускає…

УбогийСільський народ глядить на сю появу,Дивується. І хто се міг би їхать?Ніколи тут ні чвірки, ні каритиТакої не видали. Ні старі,Ні молоді придумати не можуть,Хто се так їде, відки і куди?

Ось чвірка, не спиняючись ні хвилі,На лід влетіла. Глухо застогнавПоміст хрустальний, дзвінко задуднілиПо нім копита кінські, заскрипівЗамерзлий сніг під шинами коліс.І луснув з батога візник, мов вихорНеслася чвірка. Та нараз посередРіки, де криє ледова кораНайглибший вир, щось хруснуло — лиш раз,Одніський раз, щось хруснуло! ШирокийКруг леду, мов обкроєний, подався,І чвірка і карита і візник,І що було в кариті, наче сон,Неначе ясний привид враз пропало.Лиш Сян забулькотів неначе д'явол,І облизався. Лиш зелена хвиляШироким валом хлюпнула верх ледуІ знов вернула в таємничу тоню,А чвірки, ні карити — ні сліду.І не дізналися ніколи люде,Хто се так їхав, відки і куди.Ніхто за ними не питав ніколи,Ані в ріці ніхто останків жаднихНе віднайшов. Колиб один хто бачив

Се диво, а не сотня свідків, сам вінЗ часом собі би вірить перестав,Сам він з часом на тому би спинився,Що се був сон. Се мого серця драма!Як би не ті літа важкої муки,Пекучих болів, сліз і божевілля,Глухої резиґнації, скажених бунтівПридавленого серця, то я сам,Пригадуючи першу нашу стрічуІ той промінчик ясної надії,Що блис мені тоді, — присяг би нині,Що се був сон, надсянськая лєґенда.