Полякам

(Присвята Брониславу Залєскому).

Ще як були ми козаками,А унії не чуть було́,Оттам-то ве́село жило́сь!Братались з вольними Ляхами,Пишались вольними степами;В садах кохалися, цвіли́,Неначе лілії, дівчата;Пишалася синами мати,Синами во́льними... Росли́,Росли сини і веселилиСтарії, скорбнії літа́...Аж поки іменем ХристаПрийшли ксьондзи і запалилиНаш тихий рай, і розлили́Широке море сліз і крови,А си́ріт іменем ХристовимЗамордували, розпяли́...

Поникли голови козачі,Неначе стоптана трава;Украйна плаче, стогне-плаче,За головою головаДо долу пада; кат лютує,А ксьондз скаженим язико́мКричить: Te Deum! Allelujah!

Оттак-то, Ляше, друже-брате,Неситії ксьондзи, маґнатиНас порізнили, розвели́;А ми-б і досі так жили́.Подай же руку козаковиІ серце чистеє подай!І знову іменем ХристовимМи оновим наш тихий рай.