Нераз у сні являється мені…

Нераз у сні являється мені,О, люба, образ твій, такий чудовий,Яким яснів в молодощів весні,В найкращі хвилі свіжої любови.

Він надо мною хилиться, страшніПолошить мари… З трепетом, без мовиЯ в тії очі знов гляджу сумні,Що жар колись ятрили в моїй крови.

І на моє бурливе серце рукуКладе той привид, зимну як змия,І в серці втишує всі думи й муку.

На привид тихо, не змигнувши, яГляджу. Він хилиться, без слів, без згукуМоргає: „Цить! Засни! Я смерть твоя!“