Поход на Царгород

Геть за морем українським,Понад склом Босфорських водДивні вежі і палатиРозкидає Царгород.

Наче вир кипить, торгуєКрамом, зброєю, вином.В день він вуликом здається,А вночі — чудесним сном.

І з усіх країн до йогоЛлється хвилями народ.Наші теж торгові людеЇздять в славний Царгород.

Та не любить Грек чужинцівІ тримає їх в руці.— „Хоч не їдь! Одурить, скривдить!“Наші скаржаться купці.

І Олег, на Греків лютий,Став збіратися в поход:Хоче він до УкраїниПрилучити Царгород.

І укрили Чорне мореУкраїнські байдакиРозгорнулися вітрила,Заспівали вояки.

Простір! Воля! Грають хвилі,Море диха, як живе,Мов лютує, що з піснямиЛегковажний хтось пливе.

Небезпека? Вітер? Буря?Гнуться щогли кораблів?О, хіба згорнути крилаВажко, довго для орлів?!

І гуртом за весла взятись,Разом взятись і гребти…Море, море! І в негодуЛюбе сміливому ти!

Так три дні плили по морюБез турботи, без нудьгиОсь і вежі Царгороду,Ось і грецькі береги.

Але Греки уже знали,Що летять до них орлиІ, щоб в пристань не пустити,Ланцюги перетягли.

І звелів Олег на берегВитягати кораблі.— „Щож, мовляв, як не по морю,То поїдем по землі“.

І колеса приробивши,Він вітрила розпустив.І невидане тут сталось,Найдивніше диво з див.

„Ой, повій, повій ти, вітре!Швидче коней повези!“Зашумів — повіяв вітер,Покотилися вози.

Вороги перелякались,До Олега шлють послів.— „Не руйнуй нас, все дамо ми,Щоб ти, князю, не схотів!“

— „Ну, гаразд. Покора вашаПогасила в серці гнівІ, здається, ми братамиСтанем з лютих ворогів.

Царю, хай моє купецтвоВільно ходить в Царгород,Хай торгує і купуєВже без кривди і без шкод.

У купців не буде зброїЯ обмежу їх число,Щоб не більше, як пів сотніЇх нараз у місто йшло.“

Цар годився на умовуІ на хрест заприсягав.Князь на Волоса й ПерунаІ на меч присягу склав.

На воротях ЦаргородуКнязь Олег свій щит прибив.На воротях ЦаргородуУкраїнський щит висів!