Похід Ігоря на Арабів і Персів

По пустелі дикій, голій,По розпалених піскахВійсько Ігоря ступаєВ грізній зброї, в шоломах.

З голови до ніг закутеУ залізо, як в луску,Мов гадюка сіра вєтьсяПо червоному піску.

Грізне йде поволі, важко,Ні розмови, ні пісень,Тільки чути безупиннийТихий стогін цілий день.

Часом ржання розітнетьсяЧи бика голодний рев.Навкруги пісок сипучий,Ні трави, ані дерев.

Палить сонце, палить вітер,Палить небо і земля.Аж пече залізна зброя,Спрага душить, як змія.

Навантажені харчамиГрузнуть коні у піску.Чорні ворони над нимиХижо крутяться в танку.

Гинуть люде, гинуть коні,Вкритий трупами пісок.Ах, коли б надбігла хмара,Зашумів би десь поток!

О, коли б повіяв вітер,Прохолодою обдав!Дихав, дихав би устамиІ руками набірав!

Ах, коли б ліси зелені,Мох холодний і трава!Впав би: тіло б остудилось,Прохолола голова.

Це розгнівався Сварожич,Одвернувсь Перун од насІ прийшла страшна посухаІ настав Стрибога час.

Але враз повіяв вітер,Свіже, вогке щось приніс,Наче річка недалекоАбо близько темний ліс.

Справді, наче легше грудям,Ось уже і коні ржуть!Наче камінь з плеч звалився,Наче крила в нас ростуть

Йдуть і бачуть: грає море,Сріблом котяться річкиІ на березі чекаютьОсетинські вояки.