Побіда

Халіф Абдельмалік святкує побідуУ куфському замку. К кінцеви обідуВід війська послиКровавую голову в місі внесли.

„О царю — сказали — твій ворог неситий,Давнійший халіф наш Масаб уже вбитий.Горда та буйнаЄго голова — в сьому місі вона.“

І мовив халіф: „Отой замок відлюдний,В котрім такий дар я отримав пречудний,Від нині я в митьВесь золотом кажу і шовком оббить.“

Праворуч халіфа старенький Ібн-РуміСидів і понурив чоло у задумі.„Старий, ти чогоПохнюпивсь? Не радий із щастя мого?“

„Хай буде звеличане ймення Господне!Аллах тобі, пане, шле радість сьогодне, —Та я нагадав,Які вже я види в сім замку видав.

„Літ тому пів сотні у стіп ОбейдаллиТак само Гуссейнову голову клалиВід війська посли,Що тут з боєвища йійі принесли.

„Літ десять минуло, і труп ОбейдаллиТак само в підніжє Мохтару поклалиВід війська посли,Що тут іще теплим його принесли.

„Літ десять минуло, халіфа МохтараТакаж з рук Масаба наскочила кара:Ось тутка послиМохтарову голову в місі внесли.

„І мовив Масаб: „Отсе місце блаженнеМармуром блискучим хай буде вмощене!“І ось мов живаНа сьому мармурі його голова.“

Халіф Абдельмалік поблід, стрепенув ся,А потім с тим словом до слуг обернув ся:„Гей хлопці, а гов!Зруйнуйте сей замок до самих основ!“