Перебендя

(Е. П. Гребінці.)

Перебендя старий, сліпий, —Хто його не знає?Він усюди вештаєтьсяТа на кобзі грає.А хто грає, того знаютьІ дякують люди:Він їм тугу розганяє,Хоть сам світом нудить.По-під тинню сіромахаІ днює й ночує;Нема йому в світі хати;Недоля жартуєНад старою головою,А йому байдуже!Сяде собі, заспіває:»Ой не шуми, луже!«Заспіває, та й згадає,Що він сиротина,Пожуриться, посумує,Сидячи під тином.

Оттакий-то Перебендя,Старий та химерний!Заспіває »про Чалого«,На »Горлицю« зверне;З дівчатами на вигоні»Гриця« та »Веснянку«,А у шинку з парубками»Сербина«, »Шинкарку«;З жонатими на бенкеті(Де свекруха злая)»Про тополю — лиху долю«,А потім — »У гаю«;На базарі — про »Лазаря«,Або, щоб те знали,Тяжко-важко заспіває,Як Січ руйнували.Оттакий-то Перебендя,Старий та химерний:Заспіває, засміється,А на сльози зверне.

Вітер віє, повіває,По полю гуляє;На могилі кобзар сидитьТа на кобзі грає.Кругом його степ, як мореШироке, синіє;За могилою — могила,А там — тілько мрієСивий ус, стару чупринуВітер розвіває,То приляже та послуха,Як кобзар співає,Як серце сміється, сліпі очі плачуть...Послуха, повіє...

Старий заховавсьВ степу на могилі, щоб ніхто не бачив,Щоб вітер по полю слова розмахав,Щоб люди не чули, — бо то Боже слово,То серце по волі з Богом розмовля,То серце щебече Господнюю славу,А думка край світа на хмарі гуля.Орлом сизокрилим літає, гуляє,Аж небо блаки́тне широкими бє;Спочине на сонці, його запитає:Де воно ночує? як воно встає?Послухає моря, що воно говорить;Спита чорну го́ру: чому ти німа?І знову на небо, бо на землі горе,Бо на їй, широкій, куто́чка немаТому́, хто все знає, тому, хто все чує:Що море говорить, де сонце ночує, —Його на сім світі ніхто не прийма!Оден він між нами, як сонце високе;Його знають люди, бо носить земля.А як-би почули, що він, одинокий,Співа на могилі, з морем розмовля, —На Божеє слово вони-б насміялись,Дурним би назвали, од себе-б прогнали:»Нехай по-над морем«, сказали-б, »гуля!«

Добре єси, мій кобзарю,Добре, батьку, робиш,Що співати-розмовлятиНа могилу ходиш!Ходи собі, мій голубе,Поки не заснулоТвоє серце, та виспівуй,Щоб люди не чули!А щоб тебе не цурались,Потурай їм, брате!»Скачи, враже, як пан каже:На те він багатий.«

Оттакий-то Перебендя,Старий та химерний!Заспіває весільної,А на сльози зверне.