Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!

Думи мої, думи мої,Лихо мені з вами!На-що стали на паперіСумними рядами?Чом вас вітер не розвіявВ степу, як пилину?Чом вас лихо не приспало,Як свою дитину?Бо вас лихо на світ на сміх породило,Поливали сльози — чом не затопили?Не винесли в море, не розмили в полі?Не питали-б люди, що в мене болить,Не питали-б, за-що проклинаю долю,Чого нужу світом... »Нічого робить!« —Не сказали-б на сміх...

Квіти мої, діти!На-що вас кохав я, на-що доглядав?Чи заплаче серце одно на всім світі,Як я з вами плакав? Може, і вгадав.Може, на́йдеться дівочеСерце, карі очі,Що заплачуть на ці думи, —Я більше не хочу...Одну сльозу з очей карих,І — пан над панами!Думи мої, думи мої,Лихо мені з вами!

За карії оченята,За чорнії бровиСерце рвалося, сміялось,Виливало мову;Виливало, як уміло,За темнії ночі,За вишневий сад зелений,За ласки дівочі.За степи та за могили,Що на Україні,Серце мліло, не хотілоСпівать на чужині.Не хотілось в снігу, в лісіКозацьку громадуЗ булавами, з бунчукамиЗбірать на пораду...Нехай душі козацькіїВ Украйні вітають:Там широко, там веселоОд краю до краю...Як та воля, що минулась,Дніпр широкий — море,Степ і степ, ревуть пороги,І могили — гори.Там родилась, гарцювалаКозацькая воля,Там шляхтою, ТатарамиЗасівала поле.Засівала трупом поле,Поки не остило...Лягла спочить; а тим часомВиросла могила,А над нею Орел чорнийСторожем літає,І про неї добрим людямКобзарі співають.Все співають, як діялось,Сліпі небораки,Бо дотепні. А я?... а яТілько вмію плакать,Тілько сльози за Украйну,А слова — немає...А за лихо — та цур йому!Хто його не знає?!А надто той, що дивитьсяНа людий душою —Пекло йому на сім світі,А на тім... ЖурбоюНе накличу собі долі,Коли так не маю.Нехай злидні живуть три дні,Я їх заховаю;Заховаю змію лютуКоло свого серця,Щоб вороги не бачили,Як лихо сміється...Нехай думка, як той ворон,Літає та краче,А серденько соловейкомЩебече та плачеНишком; люди не побачуть,То й не засміються...Не втирайте-ж мої сльози —Нехай собі ллються,Чуже поле поливаютьЩо-дня і що-ночі,Поки попи не засиплютьЧужим піском очі...

Оттаке-то! А що робить?Журба не поможе.Хто-ж сироті завидує,Карай того, Боже!

Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, —Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти,В нашу Україну,По-під тинню сиротами,А я — тут загину.Там найдете щире серцеІ слово ласкаве,Там найдете щиру правду,А ще може й славу...

Привітай же, моя ненько,Моя Україно,Моїх діток нерозумних,Як свою дитину!