Отсе тая стежечка…

Отсе тая стежечка,Де дівчина йшла,Що з мойого сердечкаЩастя унесла.

Ось туди пішла вона,Та гуляючи,З иншим, своїм любчикомРозмовляючи.

За її слідами яМов безумний біг,Обливав з сльозами яПил із її ніг.

Наче потопаючийСтебелиночку,Зір мій вид її ловивНа хвилиночку.

І мов нурок перли тіНа морському дні,Сквапно так мій слух ловивВсі слова її,

Отсе тая стежечкаІзвивається,

А у мене серденькоРозривається.

Залягло на дні йогоТе важке чуття:Тут на віки згубленийЗмисл твого буття.

Все, що́ найдорожчеє,Найулюблене,Чим душа жива була,Тут загублене!

Чим душа жива була,Чим пишалася…Отсе тая стежечка,Щоб запалася!