Ось панський двір! На згір'ю край села…

Ось панський двір! На згірю край селапишаєть ся на сонцї наче рожа.Тиша довкола него залягла.

Старезні липи мов жива сторожастоять при входї, кльомби і травник,кругом жива глогова огорожа

Крізь браму в глуб двора мій зір проник:увитий ґанок диким виноградомдрімає в тїни, як від давна звик;

по перед вікна веть ся білим гадомдоріжка всипана піском дрібнимта цьвітом, що з акацій сиплесь градом.

Вікон широких поглядом склянимглядить сей двір на все село в долинї, —не скриєсь жадна хатка перед ним.

Червоний дах його і стїни синї,блискучі вікна, ґанки, виноград,все те немов кричить сільській хатчинї:

»Не сьмій дихнуть! Не перестань дрожать!Хились і гнись! З твоїх занядрів темнихсюди тобі чола вверх не піднять!

»Ти дич! Ти варварство! Ти підяремнихволів житло, притулок хамських рас,печера повна лютих гадів земних!

»Їх вартість в тім лиш, щоб робить на нас,їх чеснота лиш послух і покора,їм слїд горіти, щоб наш блиск не згас!

»Бо ми держави й церкви є опора,цівілїзациї тривкий опліт,культури кріпость до борби все скора!«

Я відвернувсь від брами. Много лїтминуло вже, як я слова такіїчув з уст старого ґрафа. Нинї сьвіт

змінив ся значно, многі давнї мріїзробились дїйсністю, та се селослова ті прилягли мов плити камянії.

Для него поступу мов не було,всесьвітнеє житє його минало;лиш се »гнїздо культури« знай цвило,

пишалось і з села всї соки ссало.