О. О.

„Сумоглядні ваші співи,Все лиш горе та неволя,Мов нема ніяких цвітівКрім бодячя серед поля.

„Чорним вкривалом жалобиЯсне небо ви закрили,В людських серцях горе, злобуЙ зопсутє лиш ви відкрили.

„Зависти пожар зловіщийСеред люду ятрите ви,Замісць радощів, любовиВсіх до бою зовете́ ви.

„Брудом буденним сплямилиЧисту красоти святиню,

Ви в шинок з висот небеснихЗатягли пісень богиню!“

Так гнівним говорять словомСиті судді естетичніІ ридають, що засохлиДавні хвилі поетичні.

„Висхли хвилі, занімілоЧистеє вітхне́ня слово;Як не ми єго відно́вим,То не віджиє на ново“.

Хухають вони і шепчутьЕстетичніі форму́ли,Крають, латають і ліплятьСвіт будущий із бібули.

А житє йде своім ходом.Хвиля мисли, хвиля духаРозливаєсь, йіх риданяАні формул йіх не слуха.1881.