Тетяна Ребенщукова

Ста́рці і книжники грізно накинулисьКаменувати тебе:Всіх йіх некритая, непідсолодженаПравда по серці скребе.

Горе сердечнеє, людське, великеєСерць йіх не ткнуло брудних;Те лиш йіх гніває, чом так без стра́ху ти,Прямо стаєш перед них?

Чом так покірно, так тихо, так прямо тиЙдеш, куди серце веде,Йдеш не на роскоші, йдеш, хоч виразно тиБачиш там горе бліде?

Чом не навчилась ти ніжностей, хитростей,Підлостей світських жінок,Чом ти закинула мову йіх, клятви йіх,Пута звичаів, думок?

Чом ти йім совість і серце поставилаПеред фальшивим лицем:Хочеш, отверто, свобідно те діяти,Що вони діють тихцем.5 апр. 1880.