О люди! люди небораки!..
Тарас Шевченко · 1860 О, люди, люди небораки!На-що здали́ся вам царі?На-що здали́ся вам псарі?Ви-ж таки люди, не собаки!
В-ночі і ожеледь і мряка,І сніг і холод. І Нева́Тихесенько кудись несла́Тоненьку кригу по-під мостом.А я ото-ж таки в-ночиІду та кашляю йдучи́.Дивлюсь: неначе ті ягнята,Ідуть задри́пані дівчата,А дід, сердешний інвалід,За ними гнеться, шкандиба́є,Мов у кошару заганяєЧужу худобу... Де-ж той світ?І де та правда? Горе! горе!Ненагодованих і голихДівчаточок, як ту отару,Женуть (»послѣдній долгъ отдать«),Женуть до матері байстрят!Чи буде суд? чи буде караЦарям, царятам на земли?Чи буде правда між людьми?...Повинна буть, бо сонце станеІ оскверне́ну зе́млю спа́лить.
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.