Ні, забуття не дасть мені й сама природа…
Олександр Олесь Ні, забуття не дасть мені й сама природа…Нехай вона і дивна й молода,Але її краса і вродаТвою красу і вроду нагада.
До моря-б я побіг, де лащуть берег хвилі,Але мені згадаються в той часТвої і ласки й руки білі,Що на плечах моїх були не раз.
Я втік-би в темний гай, щоб слухать, як шепочеДо листу лист, і до квіток трава,Але шептала й ти в зімові ночіМені колись шовковії слова.
Я-б думкою спинивсь в другім небеснім світі,Куди і сяйво зорь не доліта,Але і там же власне сонце світеІ знов воно про тебе нагада.
1905 р.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.