В саду в-осени

Тоді, як ще листя зелене було,Як трави стояли і квіти пахтіли,Кудись несподівано сонце зайшлоІ білі пелюстки снігів полетіли…

І казкою дійсність зробилася в-мить…Скрізь мармор… все вколо мовчить і не дише.Ні пташка не дзвоне, ні лист не шумить:Усе заворожено чарами тиші…

На мармору квітнуть бездушні квітки,Із білого мармору лист виглядає,Ось кинуті майстром для когось вінки,Там пригоршня перлів розсипаних сяє.

Здавалось мені, що русалки ось-осьВродливі, як янголи, вийдуть рядамиІ перли ясні позбірають для кос,І мовчки себе заквітчають квітками.

Здавалось, що мармор увесь оживе,День нагло погасне, засвітються зорі,І кожная квітка другу обівьє,І кожний листок до листка заговоре.

І мармор зітхнув, і ожив, і ростав…І казки не стало… І тильки добоюЛист жовтий поволі на землю спадав,Та ніжні стократки схилялись з журбою.

1905 р.