Не кидай матері, казали…

»Не кидай матері!« казали,А ти покинула, втекла.Шукала мати — не найшла,Та вже й шукати перестала:Умерла плачучи́. ДавноНе чуть нічого, де ти гралась;Собака десь помандрувала,І в хаті вибите вікно;В садочку темному ягнятаУ-день пасуться, а в-ночіВіщують сови та сичіІ не дають сусідам спати.І твій барвіночок хрещатийЗаріс богилою, ждучи́Тебе неквітчану — і в гаїСтавочок чистий висихає,Де ти купалася колись;І гай сумує, похиливсь,У гаї пташка не співає —Й її з собою занесла́;В яру криниця завалилась,Верба усохла, похилилась,І стежечка, де ти ходила,Колючим терном поросла́.Куди полинула, де ділась?До кого ти перелетіла?В чужій семі, в чужій земли,Кого ти радуєш? до кого,До кого руки приросли́?Віщує серце, що в палатахТи розкошуєш, і не жальТобі покинутої хати...Благаю Бога, щоб печальТебе до віку не збудила,Щоб у палатах не найшла,Щоб Бога ти не осудила,І матері не прокляла́!