Чого ти ходиш на могилу?..

»Чого́ ти ходиш на могилу?«На-силу мати говорила:»Чого ти плачеш ідучи?Чого не спиш ти у-ночи́,Моя голубко сизокрила?«— »Так, мамо, так!«... І знов ходила,А мати плакала ждучи́.

Не сон-трава на могиліВ-ночі процвітає, —То дівчина зарученаКалину сажаєІ сльозами поливає,І Господа просить,Щоб послав він дощі в-ночіІ дрібнії роси,Щоб калина прийняла́ся,Роспустила віти:»Може пташкою прилинеМилий з того світа;Зовю йому кубелечкоІ сама прилину,І будемо щебетатиЗ милим на калині;Будем Бога вихваляти,Тихо розмовляти,Будем в-купочці у-ранціНа той світ літати.«

І калина прийняла́ся,Віти розпустила,І три літа на могилуДівчина ходила.На четверте, не сон-траваВ-ночі процвітає,То дівчина з калиноюПлаче-розмовляє:

»Широкая, високаяКалино моя́,Не водою до схід сонцяПоли́ваная!Широкії сльози-рікиТебе полили́, —Їх славою лукавоюЛюди понесли́.Зневажають подруженькиПодругу свою,Зневажають червонуюКалину мою.Калиночко червоная,Світе мій ясни́й!Повий мою голо́воньку,Росою умийІ вітами широкимиОд сонця закрий!В-ранці найдуть мене люди,Мене осміють;Широкії твої вітиДіти обірвуть.«

В-ранці рано на калиніПташка щебетала;Під калиною дівчи́наСпала — не вставала:Утомилось молодеє,На віки спочило...Вставало сонце з-за могили,Раділи люди встаючи́;А мати й спати не лягала,Дочку вечерять дожидалаІ тяжко плакала ждучи́.