Не хочу я женитися…

»Не хочу я женитися,Не хочу я братись,Не хочу я у запічкуДітий годувати;Не хочу я, моя мати,За плугом ходити,Оксамитові жупаниНа ріллі носити.А піду я одружусяЗ моїм вірним другом,З славним батьком запорожськимТа з Великим Лугом.На Хортиці у матеріБуду добре жити,У окса́миті ходити,Меди́-ви́на пити!«

Пішов козак нерозумнийСлави добувати, —Осталася сиротоюСтаренькая мати.Ой згадала в неділеньку,Сідаючи їсти:»Нема мого сина Йвана,І немає вісти!«

Не через два, не три літа,Не через чотириВернувся наш Запорожець,Як та хиря-хиря,Обідраний, облатаний,Калікою в хату.Отсе тобі ЗапорожжяІ сердешна мати!Нема кому привітати,Ні з ким пожуритись!Треба було-б молодому,Треба-б одружитись!Минулися молодіїВеселії літа,Немає з ким остилогоСерденька нагріти;Нема кому зострінути,Затопити хату;Нема кому води тіїКаліці подати!