Вірш
Ой люлі, люлі, моя дитино…

Ой люлі, люлі, моя дитино…

Тарас Шевченко · 1848

Ой люлі, люлі, моя дити́но,В-день і в-ночи́...Підеш, мій сину, по Україні,Нас кленучи́.

Сину мій, сину! Не клени тата,Не помяни!Мене прокляту, я твоя мати —Мене клени!...

Мене не стане, не йди між люде,Іди ти в гай:Гай не спитає, й бачить не буде —Там і гуляй!

Найде́ш у га́ї тую калину,То й пригорнись!...Бо я любила, моя дитино,Її колись.

Як підеш в села, у тії ха́ти,То не журись;А як побачиш з дітками матір,То — не дивись!...

Видання [бл. 1920] року

Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.

— / 10

Про цей вірш тут ще нічого немає