Ой люлі, люлі, моя дитино…
Тарас Шевченко · 1848 Ой люлі, люлі, моя дити́но,В-день і в-ночи́...Підеш, мій сину, по Україні,Нас кленучи́.
Сину мій, сину! Не клени тата,Не помяни!Мене прокляту, я твоя мати —Мене клени!...
Мене не стане, не йди між люде,Іди ти в гай:Гай не спитає, й бачить не буде —Там і гуляй!
Найде́ш у га́ї тую калину,То й пригорнись!...Бо я любила, моя дитино,Її колись.
Як підеш в села, у тії ха́ти,То не журись;А як побачиш з дітками матір,То — не дивись!...
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.