Не для людей, тієї слави…
Тарас Шевченко · 1848 Не для людий, тієї слави,Мережані та кучерявіОтсі вірші́ віршую я —Для себе, братія моя!
Мені легшає в неволі,Як я їх складаю:З-за Дніпра мов далекогоСлова прилітаютьІ стеляться на папері,Плачучи́, смію́чись,Мов ті діти, і радуютьОдиноку душу,Убогую. Любо мені,Любо мені з ними,Мов батькові багатомуЗ дітками малими.І радий я, і веселий,І Бога благаю,Щоб не приспав моїх дітокВ далекому краю.Нехай летять до-домонькуЛегенькії дітиТа роскажуть, як то тяжкоБуло́ їм на світі!...І в семї веселій тихоДітий привітають,І сивою головоюБатько покива́є,Мати скаже: »Бодай тіїДіти не родились!«А дівчина подумає:»Я їх полюбила!«
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.