У тієї Катерини…

У тієї КатериниХата на помості;Із славного ЗапорожжяНаїхали гості;Оден Семен БосийДругий Іван Голий,Третій, славний вдовиче́нко,Іван Яроше́нко.

— З'їздили ми ПольщуІ всю Україну,А не бачили такої,Як ся Катерина!

Оден каже: »Брате!Як-би я багатий,То оддав би все золотоОтсій КатериніЗа одну годину.«

Другий каже: »Друже!Як-би я був дужий,То оддав би я всю силуЗа одну годинуОтсій Катерині.«

Третій каже: »Діти!Нема того в світі,Чого-б мені не зробитиДля цієї КатериниЗа одну годину.«

Катерина задумаласьІ третьому каже:»Єсть у мене брат єдиний,У неволі вражій,У Криму́ десь пропадає.Хто його достане,То той мені, Запорожці,Дружиною стане!«

Разом повставалиКоней посідлали,Поїхали визволятиКатриного брата.Один утопивсяУ Дніпровім гирлі;Другого в Козло́віНа кіл посадили;Третій, Іван Ярошенко,Славний вдовиченко,З лютої неволі,Із Бакчисараю,Брата визволяє.

Заскрипіли рано дверіУ великій хаті.»Вставай, вставай, Катерино,Брата зострічати!«Катерина подивилась.Та й заголосила:— Це не брат мій, це — мій милий!Я тебе дурила. —»Одурила!« І Ка́тринаДо-долу скотиласьГоло́вонька. »Ходім, брате,З поганої хати!«Поїхали ЗапорожціВітер доганяти.

Катерину чорнобривуВ полі поховали,А славнії ЗапорожціВ степу побратались.