Наші предки-Словяне

Над озерами, річками,На полянах лісових,На стрімких високих горах,На просторах степових, —

Де лише сіріє стежка,Або вкрився збіжжам лан,Скрізь роскидались оселіНаших прадідів Словян.

Оселялись цілим родом;Що людина, як одна?!Кревні люде — рід складали,Кревні роди — племена.

Наймудріший і найстаршийЦілим родом керував,Видавав що-дня накази,Правив, милував, карав.

Кожне племя мало князя,Князь судив, водив на бій,Першим був він у відвазіІ у мудрості своїй.

А коли ставав нездатнимДо ладу і боротьби,Віче иншого на князяВибірало без журби.

На річках, високих горах,Серед багон і болотГороди, міцні твердиніБудував собі народ.

Коли ворог йшов війною,Метушилось все, як рій,Замикалися ворота,Починався лютий бій.

Бились, кидали каміння,Кріз баркан окріп лили,Попіл сипали у очи,Гострі кидали коли…

… Ось і ворога відбито.Все минуло: гнів і жах…Кревні плачуть над борцями,Що звалилися в боях.

І дають їм у могилуЗброю, вбрання і харчі,Щоб вони не знали лиха,На тім світі живучи.

На сумних могилах тужатьІ справляють тризну тамІ несуть на сизі гориЖертви праведним богам.

Але все поволі, тихоТоне в річці забуттяІ на березі зеленімКвітне радісне життя…

На луці палає ватра,На луці ідуть танки.Тут в вінках цвітуть дівчата,Там співають парубки.

В цю таємну ніч КупалаВ лісі папороть цвіте,Розцвітає, обсипаєЦвіт — проміння золоте,

Промовляє звір до звіря,Хто підслуха мову їх,Хто у лісі найде квітку,Найде скарбів цілий міх,

А пісні все далі лються,Вже поблідли і зірки,А ще огнища палаютьІ мережяться танки.

На кійки стоять, схилившись,Бородаті віщуниІ росказують, що будеІ з якої сторони.

Роздають недужим зілля,Щось шепочуть і плюють…Сих водою напувають,Тим каміньчики дають.

І здається з лісу вийшовНа вузлісся Лісовик.Став, заслухавсь, задивився…Стрепенувсь і знову зник,

І, здається, щойно біглиТут русалки польовіІ розсипали зі сміхомСамоцвіти по траві.

Але схід зайнявся сонцем,Хмари в золоті, в огні…І самотно одцвітаютьЗблідлі ватри в далині.