На долі й на горі

Чи ти не думав ча́сом, — як на доліТи, мов хробак, що в'ється, б'єшся в пітьміНезаспокоєних, щоденних прагнень,Там на горі, там над тобою сталиПотужні сили й важать ввесь твій вік:Нужденний мозок, гру чуття суєтну,І обридливість помилок, — і кажуть,Вагаючися: — Чи він вартий жити?Чи нам вдалася проба, чи тож чистаБула його душа, чи ясний замір?Давав нам послух він, як джерелу,Що з нього вийшов і до нього прийде?..

О, не дай Боже, голоси ці вчутиРозмови над собою. Гро́ми лю́дськіЇм не рівня, і світло людське — теміньПеред цим світлом, брате, невблаганним.