Н. Т.

Великому́ченице ку́мо,Дурна єси ти, нерозумна!В раю́ веселому зросла,Рожевим цвітом процвіла́,І ра́ю красного не зріла,Не бачила, — бо не хотілаПоглянути на божий день,На ясний світ животворящий!Сліпа була-єси, незряща,Недвига серцем; спа́ла деньІ спала ніч. А кругом тебеТворилося, росло, цвіло́І процвітало, і на небоХвалу́ Творителю несло́;А ти, кумасю, спала, спала,Пишалася, та дівувала,Та ждала, ждала жениха,Та ціломудріє храни́ла,Та страх боялася гріхаПрелюбодійного. А си́лаСатурнова іде та йде,І гріх той праведний плете,У сиві коси заплітає.А ти ніби́ не добачаєш:Дівуєш, молишся, та спиш,Та Матір Божію гнівишСвоїм смиренієм лукавим.Прокинься, кумо, пробудисьТа кру́гом се́бе подивись!Начхай на ту дівочу славу,Та щирим серцем, не лукаво,Хоч раз, сердего, соблуди́!