Мишача рада

Задумала Мишва вчинить велике діло,Щоб слава загула про нихПо всіх усюдах, щоб вдивилоНе то людей — котів дурних.Мишей до біса назбігалось;Чимало й Пацюків зібралось, Старих і молодих.От в кухві тій, що́ з борошном стояла, Уся громада посідала — Розслухать, що́ і як.Найстаршенький Пацюк мовляє так:

„Отсе, зібрались ми, панове-громадяне, Про от-що розсудить: Пора-б і мишам в світі жить Так, як живуть усі миряне А для того нам треба положить,

Щоб був порядок в кожнім ділі — Збірати раду що неділі… Чи так, чи може як?.. — „Розумне діло! так, то й так!“ Гукнула разом вся громада, — „А щоб була доладня рада, Старий Пацюк кричить, „Закон постановить: Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать, Бо хто не був в руках проклятих, З того добра не ждать! Чи так? рішайте коли чули!“… — „Так тому й буть!“ усі гукнули: „Так!.. куцих не пускать!“… Мишва таку приміту знає:У кого довший хвіст — той розум більший має, А хто свій хвіст ізбув, Той дурнем всюди був — Чи то в якій-небудь пригоді, Чи на війні, чи у поході. — От, через тиждень, в темну ніч, Справдилась Пацюкова річ: Була між ними перша рада.Зібралася, як слід, уся громада; Посіли; гомонять… Аж гульк — і куций є між ними… Ну, що́ його робить з дурними? Ну, як утерпіть — не сказать?… Пацюк углядів молоденький Та зараз дядька штовх тихенько: „А що́-ж це“, каже, „як це так?

Відкіль це взявся неборак? Чому-ж йому ніхто не вкаже? Та це вже, справді, сором, глум!“ — „Цить, язикатий!“ дядько каже: „Бо то-ж мій кум“…