Могила Незнаного Бійця

I

Лице моє закрите, я є Жертва.Приходжу й дарую, рятую і живлю.Не ті є найважніші, що говорять,Не ті є найважніші, що назва́ні.Нас неназва́них, мовчазних ГосподьУтверджує й провадить, і ми чиним.

II

Голос.

— Могило Незнаного Бійця,Що впав в Україні, —Я приношу смутні серцяІ мій розпач гнівний;

Забагато підлих днівОблягає душу самотню, —Де ж ти, що впав, що горів, що вів,Поручнику, свою сотню?

Де ж ви, дитячі ручки жінок,Що підпалювали амуніцій склади,Що лиш усміхом мужности потокПеремінювали в водоспади?

Де ж ти, що за Нових ЛюдейУпав під кулями, повстанче?Обізвіться до мене, крізь людський ґлей,Крізь м'ясо самиче і самче!

Обізвіться в червоній імлі життя,Ви, прегарні блискавки смерти,Невже ви — мертві,Питаю я?

Відповідають голоси.

— Ні, це — мертва, людино, твояБезнадійна, вбога надія, —Ми — саме життя, земля, буття,Не тліємо — вієм,Ми — істота днів, ми — Дія!

Ми в надлюдській напрузі,У кривавій тузіПерейшли Поріг,Але вічно над вами, тобоюСурмить наш ріг:

Ріг сурмить.

— Там, де сталася смерть — там ста́нем,Там, де слово криваве „Слава!“Нерухомим табором станем,У польоті затримані станем,Щоб ісповнитись — вами!

Жаден крик не пропав в порожнечі,Жаден зойк — Україно —Ті слова зависли — предтечі,Ті за́чини — за́риси Речі,Що гряде невідмінно.