Мені здається, я не знаю…

Мені здається — я не знаю,А люди справді не вмірають,А перелізе ще живеВ свиню, або́-що, та й живе,Купається собі в калюжі,Мов перш купалося в гріхах.І справді так! Мені байдужеЗа простих сірих сіромах;Вони і Господом забуті,Так що мені тут гріти-дути?А де отті? Невже в сажа́хГодує хам собі на сало?А може й так! Добра чималоВони творили на земли:Ріками сльози розлили́,А кров — морями... Люди знають,Кого годують, доглядають.І що-ж ви скажете: за славуЛили вони моря́ кроваві,Або за себе? Ні! За нас,За нас, сердешних, мир палили,Поки їх в саж не засадили.Як-би не те, то певне-б пасСвинар в толо́ці. Кляті! кляті!Де-ж слава ваша? На словах!Де ваше золото, палати?Де власть великая? В склепах,В склепах, поваплених катами,Такими-ж са́мими, як ви!Жили ви лютими звірми,А в свині перейшли... Де-ж ти,Великомучениче святий,Пророче божий? Ти між нами,Ти, присносущий, всюди з намиВітаєш ангелом святим;Ти, любий друже, заговоришТихенько-тихо, про любов,Про безталанную, про горе,Або про Бога, да про море,Або про марне литу кровЗ людий великими катами;Заплачеш тяжко перед нами —І ми заплачемо... ЖиваДуша поетова святая,Жива в святих своїх реча́х;І ми, читая, оживаємІ чуєм Бога в небесах.

Спасибі, друже мій убогий!Ти, знаю, лепту розділивСвою єдину, перед БогомБагато, брате, заробив!Ти переслав мені в неволюПоета нашого, на волюМені ти двері одчинивСпасибі, друже! ПрочитаюСобі хоч мало — оживу,Надію в серці привітаю,Тихенько-тихо заспіваю,І Бога Богом назову!