Лічу в неволі дні і ночі…

Лічу в неволі дні і ночі —І лік забуваю!О, Господи! Як то тяжкоТії дні минають!А літа пливуть за ними,Пливуть собі з-тиха,Забірають за собоюІ добро і лихо...Забірають — не вертаютьНіколи, нічого...І не благай, бо пропадеМолитва за Богом.

Каламутними болотамиМіж бурянами, за года́миТри годи сумно протекли́;Багато де-чого взяли́З моєї темної комори,І в море нишком однесли́;І нишком проковтнуло мореМоє не злато-серебро́ —Мої літа, моє добро,Мою нудьгу, мої печалі,Тії незримії скрижа́лі,Незримим писані пером...

І четвертий рік минаєТихенько, поволі, —І четверту начинаюКнижечку в неволіМережати. ЗмережаюКровю та сльозамиМоє горе на чужи́ні.Бо горе словамиНе роскажеться нікомуНіколи, ніколи,Ніде́ на́ світі! Нема словВ далекій неволі!Немає слов, немає сльоз,Немає нічого;Нема навіть кругом тебеВеликого Бога!Нема на що подивитись,З ким поговорити!Жить не хочеться на світі,А сам мусиш жити!

Мушу, мушу, а для чого?Щоб не губить душу?...Не варт вона того жа́лю!Ось для чого мушуЖить на світі, волочитиВ неволі кайдани:Може, ще я подивлюсяНа мою Укра́йну...Може, ще я поділю́сяСловами-сльоза́миЗ дібровами зеленими,З темними лугами;Бо немає в мене родуНа всій Україні,Та все-таки не ті люди,Що на цій чужині.Гуляв би я по-над Дніпро́мПо веселих се́лах,Та співав би свої думиТихі, невеселі.Дай дожити, подивитись.О, Боже мій милий,На лани тії зеленіІ тії могили!А не даси́, то донеси́На мою країнуМої сльози; бо я, Боже, —Я за неї гину!

Може, мені на чужиніЛежать легше буде,Як иноді в УкраїніЗгадувати будуть!Донеси-ж, мій Боже милий,Або хоч надіюПошли в душу!... Бо нічого,Нічого не вдіюУбогою головою,Бо серце холоне,Як подумаю, що можеМене похоронятьНа чужині, і ці думиЗо мною сховають,І мене на УкраїніНіхто не згадає!

А може тихо за літами,Мої мережані сльозами,І долетять коли-небу́дьНа Україну, і паду́ть,Неначе роси над землею,На щире серце молодеє,Сльоза́ми тихо упаду́ть.І покива́є головоюІ буде плакати зо мною,І може, Господи, мене́,В своїй молитві помяне́!

Нехай, як буде, так і буде:Чи то плисти́, чи то брести́!Хоч доведеться розпясти́сь,А я таки мережать будуТихенько білії листи.