Матінко моя ріднесенька…

Матінко моя ріднесенька!В нещасний час, у годину лихуТи породила мене на світ!

Чи в тяжкім грісі ти почала мене,Чи прокляв мене в твоїм лоні хто,Чи лиш доля отак надо мною смієсь?

Не дала ти мені чарівної краси,Не дала мені сили, щоб стіни валить,Не дала мені роду почесного.

Ти пустила мене сиротою у світ,Та дала ще мені три недолі в наділ,Три недолі важкі, невідступнії.

Що одна недоля — то серце мягке,То співацькеє серце вразливеє,На красу, на добро податливе.

А що друга недоля, то хлопський рід,То погорджений рід, замурований світ,То затроєний хліб, безславний гріб.

А що третя недоля — то горда душа,Що нікого не впустить до свого нутра,Мов запертий вогонь сама в собі згоря.

Матінко моя ріднесенька!Не тужи ти за мною, не плач в самоті,Не клени, як почуєш, що я зробив!

Не сумуй, що прийдеться самій доживать,Що прийдеться самій у гріб лягать.Що не буде кому очей затулить!

Не клени своє бідне, безсиле дитя!Доки міг, то я тяг сю тачку життя,Та тепер я зломався і збився з пуття!

Я не можу, не можу спинити того,Що мов чорная хмара на мене йде,Що мов буря здалека шумить-гуде!

Я не хочу на світі завадою буть,Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть —Радше темную ніч, аніж світло зустріть!