Лисиця й Осел

— „Відкіль бредеш ти, голово лиха?“Лисиця так мовля Ослові.

— „Дивився, як там Лев здиха,Аж-ген у тій діброві!Піди, паньматко, подивись;Ти-ж зналася із ним колись…І, що́ тепер із ним зробилось!Де в біса й сила тая ділась!А то було, як гуконе —Не втямиш з ляку, де-б сховався —Таке було те пугало страшне!Мабуть його ввесь світ боявся…Тепер лежить, неначе пень, І ніч і день.Ніхто його вже не боїться,Усяк безпешно йде дивиться;Хто схоче — добре ускубнеЗа вражий чуб його зубами,А хто під боки-стусоне — Чи дрюком, чи рогами.“— „А ти запевне не посмів?“Йому підсміює Лисиця.— „Отсе-таки! чого-ж дивиться?І я його раз захмилив, — Нехай і наших знає!“

А й в людях такечки буває, —Чи то вже світ тепер такий:Поки ти чим кому страшний,Усяк тебе і поважає;А тілько як-небудь спіткнись, — Дивись —Хто й поважав, той лає.