Люблю її, зову своєю…
Олександр Олесь Люблю її, зову своєю,Як пташку жалую її,В полях, в гаях гуляю з нею,Співаю їй пісні свої.
Вона-ж, замислена, крізь сльози,Все журно дивиться кудись,Немов шукає по дорозіТого, що сратила колись.
1906 р.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.