Легенда про Пилата

Пилат Христа віддав катам на мукиІ мовив: „Я невинен, вам бажалось!“Взяв воду і прилюдно вмивши рукиПішов обідать, мов ніщо й не сталось.

Та сталось так: немов на вид гадюки,На вид єго у ростіч все пускалось —Раби, прислуга… навіть заметалосьБезстрашне серце в воіна-звірюки.

Пішов на кришу, де чекала жінка,Так та з страху лиш скрикнула в нетямі,В низ верглась і розбила ся об камінь.

Пішов в покій, де в пуху спить дитинка,Так та лиш витріщила оченятаНа него й вмерла диким жахом стята.9 сент. 1889.

І Бог поклав клеймо на грудь Пилата,Житє, смерть, тіло й дух єго проклявГірш Каіна, бо Каін вбивши брата,Не мив рук з крови, винним чувсь, тікав.

А сей, що правду чисту в руки катаВіддав, одвіт від себе відпихав;То й правда вся була єму віднята,Все, чим він жив, гордивсь і віддихав.

Сімя єго пропала наче тіньІ кесар з служби з ганьбою прогнав,І рідний город випхнув з своіх стін.

Старий, слабий край шляху він стогнав,Шматка просив, та до кінця ворожіКамінєм в него кидали прохожі.9 сент. 1889.

А як уме́р, хтось трупа взяв за ногиІ вкинув в яму й камнями прикидав, —Та через ніч труп знов покрай дорогиЛежав — гріб тіло кляте з себе видав.

Тоді стягли тернів, бодяча купуІ трупа вергли й жар підвергли лютий;Терни згоріли, та нічого трупуВ огни не сталось, він лежав неткнутий.

Тоді камінє жорнове на шию,На руки й ноги начепивши, в мореПрокляте тіло вергли в чорторию.

Та повривались шнури конопляні,А труп Пилата, всій земли на горе,Ще й доси плавле десь по океані.9 сент. 1889.