Кожумяка

Вбивши князя Святослава,Печеніги раз-у-разЙдуть ордою на Вкраїну.Раз-у-раз грабують нас.

І тепер їх шатра сіріВкрили луг над Трубежем,Печеніги знов зявилисьІ погрожують мечем.

Наші ждуть. Але боїтьсяПеченіжський хан іти,Йому хочеться без боюПеремоги досягти.

Є один вояк у йогоВтроє дужчий за вола…„Хай він бється“ — хан хитруєІ до князя шле посла.

„Чи не викличем ми, князю,Гніву праведних богів,Коли річку почервонимКровю наших вояків?!

Краще ми розвяжем сваркуСлавним герцем двох борців:Коли твій борець подужа,Я скорюся без боїв.

Князь погодивсь і звелів вінВдвоє дужчого знайти…Та на герць ніхто в державіНе зважається піти.

Засмутився Володимир…Аж прийшов якийсь дідусь:„Син побореться мій князюІ поборе, побожусь.

З ним колись ми посварились,Памятаю, як тепер,Мняв він шкіру, так повіришЗ пересердя всю подер“.

Привели до князя хлопця:Соромливий, мовчазний,Невисокого і зросту,Хоч доволі кремезний.

— „Може хочеш, князю, знатиЧи міцна моя рука,Роздражніть на пробу жаромНайсильнішого бика“.

Роздражнили. Бик на хлопця,Але той схопив за бікІ кавалок мяса вирвав…Бик упав і кровю стік.

— „Добре!“ — князь сказав до хлопця,А військам своїм звелів,Щоб озброїлись і ждалиЩо хвилини ворогів.

Третий довгий день минаєІ ідуть борці на бій,Князь і хан собі гадають:— „Хто поборе — твій, чи мій?!“

Печеніг угледів хлопцяІ сміється: „От дурне,Подолати, поборотиВоно думає мене!!“.

Не злякався КожумякаІ боротися почав.Повертав борця і важив,Потім наче кожу мняв.

І нарешті наче бочкуОбхопив і кинув в мить.На землі без руху мертвийПеченіг-борець лежить.

І на тім славетнім місці,Де страшний борець упав,На тім місці ВолодимирПереяслав збудував.