Білгородський кісіль

Войовничі ПеченігиЗнов збіраються в поход,Знов ідуть і облягаютьУкраїнський Білгород.

Налякалися міщани:— „Ну настав нам, видко, край:Хліб останній доїдаєм —Хоч лягай та умірай“.

Зажурились і підмогиВже не ждали ні відкіль,Вже збіралися скоритись,Аж іде старий Кісіль.

— „Помагай Дажбог! Не плачте!Дам пораду, добру я…Я Кісіль! і вам я раджуНаварити кісіля.

Весь овес, усю пшеницюПоваріть у казанах,Скрізь розлийте по криницях,Скрізь розставте у чанах.

Так, як радив і зробили.Закипіли казани,Скрізь по вулицях паруютьПовні бочки і чани.

А у ранці ПеченігівПодивитися зовуть:Як у нас всього багато,Як у нас їдять і пють.

Здивувались Печеніги:„Ну, й країна чарівна:З кісілем у них криниці.Бочки меду і вина!“

— „Досить! годі облягати! —Печеніги заревли.— „Міста голодом не візьмеш!“Так рішили і пішли.

Кісілю й тепер не малоТа настав вже инший час:Вороги нас із-за йогоОблягають раз-у-раз.