Котляревський

Орел могучий на вершку сніжномуСидів і оком в довж і в шир гонив.В тім схопив ся і по снігу мілкомуКрилом ударив і в лазур поплив.

Та груду снігу він крилом відбив,І в низ вона по склоні камяномуКотитись стала — час малий проплив,І в низ ревла лавіна дужше грому.

Так Котляревський у щасливий часВкрайінським словом розпочав співати,І спів той виглядав на жарт нераз.

Та був у нім завдаток сил богатий,І огник ним засвічений не згас,А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

1873.