Конвалія
Олександр Олесь Очи роскрила конвалія білаІ в дивуванні застигла, зомліла…Бо біля неї не трави всміхались,Бо по-над нею не віти гойдались, —Мовчки кімната пустельна сіріла…
„Де-ж тії пестощі вітру летючого,Де-ж тії квітоньки гаю пахучого,Де-ж тії ночі сріблясто-блакітні,Де-ж тії ранки рожеві, привітні,Де-ж тії усміхи сонця блискучого?!
О, не одна ти не в рідній оселі…Квітко! прокинувсь і я у пустелі!Марив, — мене оточатимуть люде.Глянув, — чорніють, сіріють усюдеВорони, змії та з каменю скелі.
1905 р.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.