Коло гаю, в чистім полі…
Тарас Шевченко · 1848 Коло гаю, в чистім полі,На самій могилі,Дві тополі високіїОдна о́дну хилить.І без вітру гойда́ються,Мов борються в полі.Отто сестри чарівниці —Оттії тополі.
Закохалися обидвіВ одного Івана;А Іван, козак звичайний,Обох їх не га́нив,А лицявся то з тією,То з другою любо, —Поки́, в яру, у-вечері,Під зеленим дубомНе зійшлися усі троє.— Оттак то ти, кате,Знущаєшся над сестрами...
І пішли шукатиТрути-зілля, щоб ІванаЗавтра отруїти.Найшли зілля, накопалиІ стали варити;Заплакали, заридали, —А нема де дітись:Треба варить! Наварили;Йвана отруїли,Й поховали коло гаюВ полі на могилі.І байдуже? Ні, не дуже:Бо сестри ходилиЩо-день божий, в-ранці раноПлакать над Іваном,Поки самі потруїлисьТим зіллям поганим.
А Бог людям на науку,Поставив їх в поліНа могилі тополями;І тії тополіНад Іваном, на могилі,Коло того гаю,І без вітру гойда́ються,І вітер гойда́є.
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.