Хустина

Чи то на те Божа воля?Чи такая її доля?Росла́ в наймах, виростала,З сирото́ю покохалась;Неборак, як голуб, з нею,З безталанною своєю,Од зіроньки до зіронькиСидять собі у вдівоньки, —Сидять собі, розмовляють,Пречистої дожидають.Діждалися... З ЧигиринуПо всій славній УкраїніЗаревли́ великі дзвони,Щоб сідлали хлопці коні,Щоб мечі-шаблі гострилиТа збірались на весілля,На веселе погуляння,На кріваве залицяння.

У неділеньку та ранесенькоСурми-труби вийгравали;В поход у доро́гу славні компані́йціДо схід сонечка рушали.Випровожа́ла вдова свого сина,Ту єдиную дитину,Випровожа́ла сестра́ свого брата,А сіро́му — сиротина.Випровожала: коня напувалаДо зірниці із криниці,Виносила збрую, шаблю золотуюІ рушницю-гаківницю,Випровожала три поля́, три милі,Прощалася при долині,Дарувала шиту шовками хустину.Щоб згадував на чужи́ні.

Ой хустино-хустиночко,Мережана-шита!Тілько й слави козацької —Сіделечко вкрити!

Вернулася, журилася,На шлях битий дивилася,Квітчалася, прибіралась,Що-день божий сподівалась,А в неділеньку ходилаВиглядати на могилу.

Мина літо, мина й друге;А на третє — линутьПреславнії компанійціВ свою Україну.Іде військо, іде й друге,А за третім з-тиха —Не дивися, безталанна!Везуть тобі лихо:Везуть труну дубовую,Китайкою криту,А за нею з старшиноюІде, в чорній свиті,Сам полковник компанійський,Характерник з Січи;За ним ідуть есаули,Та плачуть ідучи.Несуть пани есау́лиКозацькую збрую:Панци́р битий пору́баний,Шаблю золотую,Три рушниці-гаківниціІ три самопали.А на зброї козацькаяКров позасихала.Ведуть коня вороного, —Розбиті копита,А на йому сіде́лечкоХустиною вкрите.