Хто нам казати не давав…

Хто нам казати не дававВ ту ніч весни слова признання,Коли над нами місяць сяв,Коли без впину щебетавВсю ніч співець кохання?… Хто нас мовчати заставляв?…

Хіба-ж тебе я не любивЧистіш і більш, ніж люблять люде?Хіба-б сказать я не зумів,Який вогонь в мені горівІ як палив він груди?… Чому-ж сказати я не смів?…

Мовчала ти, мовчав і я....Не будучина нас жахала:Нас не змогло-б злякать життя, —Мої кипучі почуттяІ смерть собою-б не злякала. Чому-ж мовчали — ти і я?…

О, правда, знали ми в ту мить,Кому сміється ніч і сяє,Про віщо листя шелестить,Для кого спів в саду дзвенить,Чому він иноді стихає… Чому мовчали ми в ту мить?..

Хто нам тоді уста скував?…Нема одмови на питання…Коли-б же час той знов настав,Тепер-би я вже не мовчав,Усе-б казав я про кохання… Усе-б казав, усе-б казав…

1903 р.