Хрещення Володимира Великого

Біля княжої палатиЗеленіє пишний сад.Попід липами густимиСтали ідоли уряд.

Ідол Волоса, Перуна,Ось Сварожич, там Стрибог,А за ними найщедріший,Найласкавійший Дажбог.

Перед кожним тиха жертваТліє в полумї блідімІ іде, летить у гору,Як молитва, сизий дим.

Задивився Володимир,Потонув в своїх думкахІ шукають його очиПравди в синіх небесах.

Хто Христос? Чого навчав він?І хотів добра, чи зла,І чому христову віруМудра Ольга прийняла?

І скликає ВолодимирНа нараду мудреців…І послав він їх пізнатиКожну віру і богів.

І до кожної країниІдуть княжі посланці…Роздивились, все пізналиІ вернулись мудреці.

І сказали: „Ми пізналиВіру кожної землі,Та найліпша — віра грецька,Не забути — нам її“.

І послам своїм щасливийВолодимир відповів:„Я давно уже, бояри,Охреститися хотів.

Я візьму за жінку Анну,Доньку грецького царя, —Як волхвів, до ЦаргородуВсе вела мене зоря“.

А як Греки не схотілиІ відмовили йому,Став він військом облягатиГрецький Корсунь у Криму.

Не злякались Корсуняни,Зачинились і сидять.Досить в них води і хліба,Ждуть в ночі, а в ранці сплять.

Та гадає Володимир:„Я їх викличу на бій,Хай три роки тут простою,Але Корсунь буде мій!“

Час ішов. Сміялись Греки,Бо пожива в них була,Аж летить колись до князяЗ міста пущена стріла.

Українець АнастазійНаписав на тій стрілі:„В місто йде вода по трубах,Знищ негайно їх в землі.“

Без води скорились люде.Володимир перемігІ з листами посилаєВ Царгород послів своїх:

„Царю! Зважся ти за менеЗаміж видати сестру,Коли ні, — як взяв я Корсунь,Царгород твій заберу.“

І у Корсунь переможноПовернулися послиІ усюди по дзвіницяхВ місті дзвони загули.

Охрестився ВолодимирІ з княгинею назадПовертається у КиївДо покинутих палат.