Холодний Яр

У всякаго своє лихо,І в мене те лихо;Хоть не своє, позичене,А все-таки лихо.На-що-б, бач-ся, те згадувать,Що давно минуло,Буди́ть Бог-знає колишнє?Добре, що заснуло!...Хоть би й Яр той! Вже до йогоІ стежки малоїНе осталось, і здається,Що ніхто й ногоюНе ступив там, а згадаєш,То була й доро́гаЗ манастиря Мо́триногоДо Яру страшного.В Яру колись гайдамакиТабором стояли,Лагодили самопали,Ратища стругали.У Яр колись сходилися,Мов із хреста зняті,Батько з сином,І брат з братом,Одностайне статиНа ворога лукавого,На лютого Ляха.

Де-ж ти дівся, в яр глибокийПротоптаний шля́ху?Чи сам заріс темним гаєм?Чи то засадилиНові кати, щоб до тебеЛюди не ходилиНа пораду: що їм діятьЗ добрими панами,Людоїдами лихими,Но́вими Ляхами?Не сховаєтє: над ЯромЗалізняк вітає,Та на Умань позидає,Гонту виглядає.Не ховайте, не топчітеСвятого законаНе зовіте преподобнимЛютого — Неро́на!Не славтеся царевоюСвятою війною,Бо ви й самі не знаєте,Що царики коять,А кричите́, що несетеІ душу і шкуру»За отечество«! Єй-Богу,Овеча натура!Дурний шию підставляєЙ сам не знає, за-що,Та ще й Гонту вневажає,Ледаче ледащо!»Гайдамаки — не воины, —Разбойники, воры,Пятно въ нашей исторіи!«Брешеш, людоморе!За святую правду, волюРозбійник не встане,Не розкує закованийУ ваші кайданиНарод темний; не заріжеЛукавого сина;Не розібє живе серцеЗа свою Вкраїну!Ви́ — розбійники неситі,Голодні воро́ни!По якому правдивому,Святому законуІ землею, всім да́ною,І сердешним людомТоргуєте? Стережіться-ж,Бо лихо вам буде,Тяжке лихо. Дуріть дітийІ брата сліпого,Дуріть себе, чужих людий,Та не дуріть Бога!Бо в день радости над вамиРозпадеться кара,І повіє новий огоньЗ Холодного Яра!